Оновлення Цивільного кодексу України: дискусії щодо медіаторів?

Навколо законопроєктів №14056 і №14057, які перебувають на розгляді у Верховній Раді України, передбачають оновлення (рекодифікацію) положень першої та другої книг Цивільного кодексу України в юридичній спільноті точаться жваві дискусії.

На думку практиків та науковців низка запропонованих норм потребує доопрацювання з огляду на потребу узгодженості із чинним законодавством і прогнозованість правозастосування.

Наприклад, до Цивільного Кодексу України пропонується внесення доповнення норми про захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів медіатором.

Проект нової статті 18-1 визначає, що медіатор може здійснювати захист особи шляхом проведення медіації як позасудової процедури врегулювання цивільного конфлікту (спору) у випадках та в порядку, визначених законом та/або договором.

Вищезгадана норма суперечить Закону України «Про медіацію», відповідно до якого медіація – це позасудовий спосіб врегулювання конфліктів, де сторони на підставі угоди залучають медіатора для того, щоб знайти спільне рішення.

Закон передбачає, що кожен учасник може відмовитись як від медіатора, так і від медіації.

У разі порушення угоди про медіацію сторонам законодавчо за це не передбачено жодної відповідальності.

Медіатор не має владних повноважень, він не може накласти штраф, постановити ухвалу про привід, винести окрему ухвалу. Рішення медіатора не є обов’язковим до виконання на всій території України, не забезпечується державою.

Також укладена угода не має сили виконавчого напису. Отже, медіація – це лише спосіб мирного, позасудового вирішення конфлікту, але не спосіб захисту права.

Втім, дискусія триває, тому всі думки та пропозиції будуть опрацьовані та враховані у профільному Комітету Верховної Ради України.